— найбільше значення $A$, якого досягає яка-небудь фізична величина $x$, яка здійснює гармонічні коливання, тобто що змінюється згідно із законом $$s=A \cos \left(\omega t+\varphi_{0}\right)$$ де $t$ — час; $A$, $\omega$ і $\varphi_{0}$ — постійні величини. Поняття А. к. застосовують і до негармонічних коливань (див. Загасання коливань).
— закон електродинаміки, що визначає силу $d \vec{F}$, з якою магнітне поле діє на елемент $d \vec{l}$ провідника із струмом $I$, який внесений в це магнітне поле; $$d \vec{F}=I[d \vec{l} \vec{B}]$$ де $\vec{B}$ — вектор магнітної індукції, $d \vec{l}$ — вектор елемента провідника, проведений у напрямі струму.
— стан твердої речовини, в якому молекули розташовані безладно і речовина володіє ізотропією, тобто має однакові фізичні властивості у всіх напрямах (пор. Кристали).
— штучно отриманий радіоактивний хімічний елемент, атомний номер $95$, масове число найбільш стійкого ізотопу $243$. Сріблястий метал, густина $13,670 \ \mathrm{кг} / \mathrm{м}^{3}$, $t_{пл} = 995 \ ^{\circ} \! {\mathrm{C}}$.
— ядра атомів гелію $_{2}^{4} \mathrm{He}$, що випускаються деякими радіоактивними ядрами (нуклідами) і складаються з двох протонів і двох нейтронів.
— випускання альфа-часток при самовільному радіоактивному розпаді атомних ядер. Механізм А.-р. пов’язаний з тунельним ефектом альфа-частинок, які мають дискретний спектр енергій.
— потік альфа-частинок, один із видів радіоактивного випромінювання атомних ядер.
— характеристика відбиваючої здатності поверхні тіла: відношення світлового потоку, відбитого або розсіяного поверхнею, до світлового потоку, що падає на поверхню.
— хімічний елемент, атомний номер $13$, атомна маса $26,98154$. Сріблясто-білий метал, густина $2699 \ \mathrm{кг} / \mathrm{м}^{3}$, $t_{пл} = 660 \ ^{\circ} \! {\mathrm{C}}$. За поширеністю в природі займає перше місце серед металів.