— злипання різнорідних твердих або рідких тіл, які дотикаються своїми поверхнями; зумовлена силами міжмолекулярної взаємодії (пор. Когезія).

— стани однієї і тієї ж речовини, що відрізняються характером теплового руху частинок (атомів або молекул). Зазвичай розрізняють три А. с. р.: газ, рідина і тверде тіло. Речовина в будь-якому агрегатному стані існує при певних зовнішніх умовах (температура, тиск), зміна яких призводить до стрибкоподібного переходу з одного агрегатного стану в інший. Така зміна стану речовини називається фазовим переходом. Четвертим А. с. р. часто вважають плазму.

— явище, що забезпечує стійкість на орбіті пучка заряджених частинок в циклічних прискорювачах великих енергій. При автофазуванні використовується залежність частоти звернення частинки від енергії прискорюючого поля. При зміні частоти прискорюючого поля енергія частинки змінюється так, що резонанс не порушується. На основі А. розроблено основні типи прискорювачів: синхротрон, мікротрон, фазотрон і синхрофазотрон. Відкрита в 1944 фізиком В. І. Векслером (1907–1966) і незалежно в 1945 амер. фізиком Е. Макмілліаном (р. 1907).

— незгасаючі коливання, які виникають в неконсервативній системі при відсутності змінної зовнішньої дії. Амплітуда і період А. визначаються властивостями системи, надходження енергії регулюється самою системою і здійснюється від спеціального джерела, яке знаходиться всередині системи. Приклади А. — коливання маятника годинника, електричні коливання в ламповому генераторі (пор. Вимушені коливання).

— вихід електронів із металу, або напівпровідника під дією сильного електричного поля, яке створюється біля поверхні металу, або напівпровідника, що відіграють роль катода. А. е. не залежить від температури катода і здійснюється за рахунок тунельного ефекту електронів біля поверхні катода.

— одна з основних фізичних сталих, рівна числу частинок (атомів, молекул та ін.), що знаходяться в одиниці кількості речовини (у 1 молі). $N_{\mathrm{A}}=6,022045(31) \cdot 10^{23}$ моль^-1.

— один з основних газових законів, згідно з яким в рівних об’ємах різних ідеальних газів при однаковій температурі і тиску міститься однакове число молекул. Відкритий в 1811 італ. фізиком А. Авогадро (1776–1856).

1. Один з видів сорбції, який полягає в поглинанні речовин із суміші газів рідиною; відбувається у всьому об’ємі поглинача, чим відрізняється від адсорбції. 
2. Поглинання електромагнітного випромінювання або звуку при проходженні їх через речовину

— тіло, яке при будь-якій температурі повністю поглинає все електромагнітне випромінювання, що падає на нього, незалежно від спектрального складу і температури. Випромінювання А. ч. т. визначається тільки його абсолютною температурою і не залежить від властивостей речовини, з якої воно складається. Модель А. ч. т. відіграє важливу роль в теорії випромінювання (див. Планка закон, Стефана-Больцмана закон).

— системи одиниць, в яких як основні вибрані одиниці довжини, маси і часу, а одиниці електричних і магнітних величин виходять як похідні від основних одиниць (див. Гауса система одиниць).