— температура, яка вимірюється за абсолютною термодинамічною шкалою, не залежною від властивостей термометричної речовини (див. Температурні шкали). Відраховується від абсолютного нуля. Одиниця А. т. в СІ — кельвін.

— похибка вимірювання, виражена в одиницях величини, яка вимірюється. А. п. визначається різницею між результатом вимірювання і дійсним значенням фізичної величини (пор. Відносна похибка).

— зміна видимого положення світила на небесній сфері, зумовлена скінченністю швидкості світла і рухом спостерігача внаслідок руху Землі в космічному просторі. Розрізняють вікову А. с., викликану рухом Сонячної системи в Галактиці, річну — рухом Землі по орбіті навколо Сонця, добову — власним обертанням Землі. Найзначніша за величиною — річна А. с., відкрита в $1725$ англ. ученим Дж. Брадлєєм $(1693-1762)$.

— початок відліку абсолютної температури; знаходиться на $273,16$ К нижче за потрійну точку води. Температура, рівна А. н., характеризує основний стан системи багатьох частинок, тобто стан із найменшою можливою енергією (див. Нульова енергія), при якій атоми і молекули здійснюють так звані «нульові» коливання. При А. н. всі речовини, крім гелію, перебувають в твердому кристалічному стані. З Ернста теореми випливає, що на практиці А. н. недосяжний.

— спотворення зображення в оптичних системах, що викликаються використанням широких пучків променів, а також застосуванням немонохроматичного світла. Проявляються в тому, що зображення у ряді випадків не сповна чіткі, неточно відповідають об’єкту або виявляються забарвленими. До А. о. с. відносяться астигматизм, дисторсія, кома, сферична аберація, хроматична аберація.