— сталі фізичні величини, що є кількісно-якісними характеристиками основних компонентів структурної організації природи, що відображають їх системоутворення, взаємозв’язок і взаємодію. Ф. к., що входять в математичні вирази фундаментальних фізичних законів або характеризують елементарні частинки і процеси мікросвіту, називаються фундаментальними (напр., Гравітаційна константа, Планка константа, швидкість світла у вакуумі). Ф. к. визначають експериментально з максимальною точністю для кількісного дослідження фізичних явищ і перевірки фізичних теорій.

— тверде тіло, що здійснює коливання під дією сили тяжіння біля нерухомої горизонтальної осі, що не проходить через його центр ваги. Період малих коливань Ф. м. рівний $$ T=2 \pi \sqrt{\frac{I}{m g d}}=2 \pi \sqrt{\frac{l_{n p}}{g}} $$ де $I$ — момент інерції Ф. м. відносно його осі, $m$ — маса Ф. м., $d$ — відстань від осі обертання до центру тяжіння, $l_{n p}=\dfrac{I}{m d}$ — приведена довжина фізичного маятника.

— всяка зміна, перетворення або прояв властивостей речовини, при яких її склад залишається сталим, тобто молекули речовини не зазнають змін (див., напр., Кипіння, Плавлення, Розсіяння світла, Фотоефект).

— сукупність уявлень про природу (матерію, рух, простір і час), заснованих на найбільш загальних принципах, гіпотезах і теоріях фізики на певному етапі її розвитку. Так, напр., виникнення класичної механіки супроводжувалося створенням механічної, електродинаміки — електромагнітної, а відносності теорії і квантової механіки — квантово-релятивістської картин світу.

— властивість, загальна в якісному відношенні багатьом фізичним об’єктам (фізичним системам, їх станам і процесам, що відбуваються в них), але в кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкту. Поняття Ф. в. застосовується до тих властивостей фізичних об’єктів або їх характеристик, які піддаються вимірюванню (див. також Значення фізичної величини, Розмір одиниці фізичної величини).

— розділ фізики, в якому вивчаються властивості, взаємодії і можлива «структура» елементарних частинок. Експериментальні засоби Ф. в. е. — прискорювачі заряджених частинок і мішені для космічних променів.

— наука про прості і разом з тим найбільш загальні форми руху і взаємодію матеріальних об’єктів. Вивчає елементарні частинки, атомні ядра, атоми, молекули, тверді тіла, рідини, гази, плазму, а також фізичні поля. За методами дослідження розрізняють експериментальну і теоретичну Ф. Фундаментальні фізичні теорії: класична механіка, електродинаміка, відносності теорія, квантова механіка, а також статистична фізика і термодинаміка. Закони Ф. складають основу природознавства і є теоретичним фундаментом сучасної техніки.

— вибіркове поглинання феромагнетиками енергії змінного електромагнітного поля при частотах, що визначаються їх електронною структурою.

— речовини, яким властивий феромагнетизм. Типові представники Ф. — залізо, кобальт, нікель і їх сплави, а також ряд рідкоземельних металів (гадоліній, тербій, диспрозій та ін.). Ф. широко використовуються в електротехніці, радіотехніці, електроніці і приладобудуванні.

— сукупність магнітних властивостей і явищ в магнітних кристалічних речовинах (феромагнетиках), що володіють спонтанною намагніченістю. Ф. обумовлений наявністю позитивної обмінної взаємодії електронів, що приводить до стійкої паралельної орієнтації магнітних моментів спінів, що і створює мимовільну намагніченість. Тепловий рух атомів кристала руйнує паралельну орієнтацію спінів, тому при температурі вище за деяку визначену (див. Кюрі точка) Ф. переходить в парамагнетизм.